Діхтяренко Микола Петрович
ДІХТЯРЕНКО
Микола Петрович
(19.12.1975 – 27.06.2024)
З глибоким сумом і невимовним болем ми вшановуємо пам'ять Діхтяренка Миколи Петровича, мужнього воїна, вірного сина українського народу, чиє життя обірвалося у нерівній боротьбі за свободу та незалежність рідної землі. Він народився 19 грудня 1975 року у тихому мальовничому селі Могильне, що в Заваллівській об'єднаній територіальній громаді Голованівського району Кіровоградської області, у дружній родині Петра Петровича та Любові Данилівни Діхтяренків.
Микола Петрович зростав у рідному селі, де закінчив Могильненську загальноосвітню школу. Після навчання він одразу ж поринув у трудове життя, шукаючи свій шлях та набуваючи різноманітного досвіду. Його працьовитість та наполегливість проявлялися на різних роботах – у Гайвороні, на далекій Півночі, у столиці Києві. Де б не був Микола, він завжди залишався вірним своїм кореням та близьким людям.
Коли над Україною нависла чорна хмара повномасштабного вторгнення російського агресора, Микола Петрович ні на мить не вагався. На той час він служив у лавах Національної поліції в місті Васильків Київської області. У перші ж дні війни, сповнений рішучості та відваги, він став на захист стратегічно важливого Васильківського військового аеропорту, мужньо відбиваючи ворожі атаки.
Згодом його патріотизм та військовий досвід стали необхідними у лавах Збройних Сил України. Микола Петрович був призваний на службу та у складі 57-ої окремої мотопіхотної бригади, 42-го батальйону, 2-ої роти, пройшов через найгарячіші точки східного фронту. Його мужність та стійкість гартувалися у кровопролитних боях за Маря’нку на Донеччині, а потім – у виснажливих оборонних операціях під Куп’янськом на Харківщині.
З початку повномасштабної війни Микола неодноразово стикався зі смертельною небезпекою. Ворожі кулі та осколки не щадили його – він був поранений, отримував контузії, але кожного разу, після лікування та відновлення, його незламна воля та патріотичний дух знову вели його до побратимів, на передову, де він був потрібен. Навіть у лютому 2024 року, після чергових осколкових поранень, отриманих у боях, він, пройшовши лікування у Куп’янському та Харківському військових госпіталях, прагнув якнайшвидше повернутися до своїх.
На жаль, 27 червня 2024 року серце мужнього воїна зупинилося. Важкі поранення, отримані під час виконання бойового завдання з захисту територіальної цілісності та незалежності України на Харківському напрямку, виявилися несумісними з життям.
Микола Петрович Діхтяренко назавжди залишиться в наших серцях символом мужності та незламності, щирим патріотом, свідомим громадянином та людиною неймовірної сили волі. Його відданість Україні та готовність до самопожертви є прикладом для наслідування майбутнім поколінням.
4 липня 2024 року рідне село Могильне зустрічало свого Героя в останню путь. Його поховали з усіма військовими почестями – під скорботні звуки оркестру та прощальні постріли салюту, які стали символом вдячності за його подвиг.
Вічна пам’ять мужньому воїну! Його героїзм ніколи не буде забутий. Доки б'ються наші серця, ми будемо пам'ятати про Миколу Петровича та всіх тих, хто віддав своє життя за нашу свободу. Герої не вмирають!
