Бурик Олександр Миколайович
БУРИК
Олександр Миколайович
(27.11.1974 – 04.07.2024)
З глибоким сумом і шаною ми згадуємо Бурика Олександра Миколайовича, справжнього патріота, мужнього воїна, який віддав своє життя за свободу та незалежність України. Його життєвий шлях, сповнений прагнення до справедливості та любові до Батьківщини, став прикладом незламного духу.
Олександр Миколайович народився 27 листопада 1974 року у тихому і привітному селищі Завалля Голованівського району Кіровоградської області. Тут минули його дитячі та юнацькі роки. Після закінчення Заваллівської середньої школи у 1991 році, він розпочав свій трудовий шлях на ТОВ "Заваллівський графіткомбінат", де працював електрозварювальником.
У 1992 році Олександр був призваний до лав радянської армії, де проходив службу у повітряно-десантних військах. Повернувшись до рідного селища, він продовжив працювати в електромеханічному цеху Заваллівського графіткомбінату, демонструючи свою відповідальність та майстерність.
Життя Олександра зробило крутий поворот у 2000 році, коли він переїхав до Києва. Його небайдужа громадянська позиція яскраво проявилася під час Революції Гідності, де він був активним учасником подій, прагнучи змін та кращого майбутнього для своєї країни.
Після революції, у 2014 році, коли на східних кордонах України спалахнула війна, Олександр не зміг залишатися осторонь. Він добровольцем став на захист Батьківщини, беручи участь в антитерористичній операції. Його мужність та відданість були непохитними під час служби у Донецькій області до 2016 року.
Повернувшись до мирного життя в Києві, Олександр не зупинився у своєму розвитку. Він поєднував роботу з навчанням у Київському національному університеті біоресурсів і природокористування України (НУБіП), де успішно здобув ступінь магістра за спеціальністю "Агрономія". Після завершення навчання він працював агрономом в агропромисловій компанії, вкладаючи свої знання та досвід у розвиток сільського господарства.
З перших днів повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну Олександр знову став до лав Збройних Сил України, не вагаючись ні хвилини. Він мужньо боронив Київщину, зокрема Бучу та Гостомель, які першими прийняли на себе удар ворога. Згодом його було направлено на найгарячіший – Донецький напрямок, де він воював у складі 73 бригади в/ч А2167 першої самохідної артилерійської дивізії, командуючи самохідною артилерійською установкою у званні старшого сержанта.
Олександр був світлою людиною, гарним сином, вірним другом, щиро закоханим у життя. Його оптимізм та життєлюбність надихали оточуючих.
На превеликий жаль, 4 липня 2024 року, у запеклих боях за незалежність держави на Донеччині, життя Олександра обірвалося. Він загинув як Герой, до останнього подиху вірний своїй присязі та українському народу.
Мужнього та хороброго воїна Бурика Олександра Миколайовича поховали у рідному селищі Завалля. У скорботній тиші прощання звучав Державний Гімн України, а залпи почесної варти сповістили про велику втрату для всієї країни.
Вічна та світла пам’ять Герою! Доки живуть наші серця, ми будемо берегти добру пам’ять про Олександра Бурика та всіх Героїв, які віддали своє життя за Україну. Герої не вмирають! Вони живуть у нашій пам’яті та вільній Україні, за яку вони боролися.
