БОЛГАРЧУК СЕРГІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ
Болгарчук
Сергій Олександрович
(09.01.1996 – 01.10.2022)
Сергій Олександрович Боргарчук народився 9 січня 1996 року в затишному селищі Завалля, що розкинулося серед мальовничих краєвидів Кіровоградської області. У цьому благословенному краї минули його безтурботні дитячі роки, сповнені перших відкриттів та радісних миттєвостей. Тут він зростав, мужнів та формувався як особистість. У 2012 році Сергій завершив навчання у Заваллівській загальноосвітній школі, здобувши міцний фундамент знань для подальшого життєвого шляху.
Його прагнення до професійного розвитку привело Сергія до Савранського професійно-технічного ліцею, де він наполегливо опановував складну, але таку необхідну професію електрогазозварювальника. Отримані знання та навички відкривали перед ним нові горизонти, давали впевненість у завтрашньому дні.
Однак мирне життя вмить обірвалося з початком повномасштабного вторгнення російської федерації. У цей трагічний для України час Сергій не зміг залишатися осторонь. Його патріотичне серце, сповнене любові до рідної землі та відповідальності за її майбутнє, підштовхнуло його до рішучого кроку. Він добровільно став до лав мужньої 128-ї Закарпатської окремої гірсько-штурмової бригади – легендарного військового формування, що з перших днів війни дає гідну відсіч ворогу. Вдома на Сергія чекали найдорожчі люди – кохана дружина та маленький син, але почуття обов'язку перед Батьківщиною виявилося сильнішим за родинний затишок.
На війні Сергій обрав надзвичайно гуманну та відповідальну місію – став бойовим медиком із мужнім позивним «Док». У найскладніших умовах, під безперервним вогнем ворожої артилерії та мінометів, він проявляв неймовірну відвагу та професіоналізм. Сергій самовіддано надавав першу медичну допомогу пораненим побратимам, витягуючи їх з-під обстрілів, зупиняючи кровотечі, полегшуючи біль. Завдяки його швидким та кваліфікованим діям, багатьом воїнам було врятовано життя, збережено здоров'я та віру у Перемогу. Його мужність та заслуги були відзначені присвоєнням звання молодшого сержанта.
1 жовтня 2022 року стало трагічною датою в історії Заваллівської громади та всієї України. У запеклому бою поблизу села Любимівка, що на Херсонщині, Сергій проявив вершину самопожертви. Ризикуючи власним життям, він виніс пораненого побратима у відносно безпечне місце. Його серце не могло змиритися з тим, що інші бійці залишаються в небезпеці, тому він без вагань повернувся у саме пекло битви, щоб допомогти тим, хто цього потребував. У цей мить ворожа куля наздогнала відважного воїна, обірвавши його земний шлях.
Сергій був не лише мужнім воїном, а й світлою, доброю та життєрадісною людиною. Він цінував кожну мить життя, мав безліч планів та мрій на майбутнє. Його дружина Наталія згадує, що Сергій завжди поспішав жити, прагнув нових знань та розвитку, мріяв після війни вступити на архітектурний факультет. Він був надійною опорою для своїх близьких, вірним другом та товаришем, завжди готовим прийти на допомогу у скрутну хвилину. Його оптимізм та незмінна усмішка заряджали позитивом усіх, хто його знав. Він був люблячим чоловіком та турботливим батьком, який понад усе бажав щасливого майбутнього для свого маленького сина. Їхнє весілля, яке відбулося у вересні 2022 року під час короткої відпустки Сергія, стало символом їхнього міцного кохання та віри у світле майбутнє, якому, на жаль, не судилося збутися.
Загибель Сергія Боргарчука стала непоправною втратою для його родини, друзів, побратимів та всієї Заваллівської громади. Його героїчний вчинок, його самовідданість та жертовність назавжди вкарбовані в історію боротьби українського народу за свободу та незалежність. Він віддав найцінніше – своє життя, заради того, щоб його рідні та всі українці жили у вільній та мирній країні.
Прощання з Героєм відбулося у його рідному селищі Завалля, де його провели в останню путь зі сльозами на очах та глибокою вдячністю в серцях. Його поховали з усіма військовими почестями, як справжнього воїна, який до останнього подиху залишався вірним своїй присязі та своєму народу. Вдома на нього чекали найрідніші люди: мама, молодша сестра, кохана дружина Наталія, маленький син, бабуся та дідусь. У їхніх серцях назавжди залишиться світлий образ Сергія – мужнього захисника, люблячого сина, чоловіка та батька.
Світла пам'ять тобі, Герою! Твій подвиг ніколи не буде забутий. Ти назавжди залишишся в наших серцях символом мужності, самовідданості та незламної віри у Перемогу України. Герої не вмирають, вони живуть у нашій пам'яті та наших серцях!
