Заваллівська громада

Кіровоградська область, Голованівський район

БОЛГАРЧУК СЕРГІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

Дата: 12.09.2023 17:43
Кількість переглядів: 256

Болгарчук Сергій Олександрович

(09.01.1996 – 01.10.2022)

Народився Сергій 9 січня 1996 року в селищі Завалля. У 2012 році закінчив Заваллівську загальноосвітню школу і  вступив до Савранського професійно-технічного ліцею, де отримав професію електрогазозварювальника.

Працював на кар'єрі водієм навантажувача у місті Кременчук.

З перших днів повномасштабного вторгнення росії на територію України склав іспит і  вступив до лав 128-ї Закарпатської окремої гірсько-штурмової бригади, залишивши вдома дружину та маленького сина.

На війні Сергій був добровольцем – парамедиком з позивним «Док». Відповідальний, справедливий, щирий, відкритий у спілкуванні. Саме таким його запам’ятали побратими.  Під ворожими обстрілами надавав першу допомогу пораненим військовим. Врятував сотні життів і віддав своє…

1 жовтня 2022 року, у запеклому бою, виніс пораненого побратима у безпечне місце та повернувся у пекло битви, адже не міг інакше, допомоги потребували інші.  Хотів помститися, але не судилося…

1 жовтня 2022 року  відважний захисник, молодший сержант Сергій Олександрович Боргарчук під час виконання бойового завдання загинув поблизу села Любимівка, що на Херсонщині.

Військовослужбовця поховали у рідному селищі Завалля.

 

Спогади про Сергія Болгарчука:

«Сергій був доброю, сміливою, люблячою, життєрадісною людиною. Поспішав жити, мав багато планів на майбутнє. Хотів після війни навчатись на архітектора. Завжди приходив на допомогу, мав багато друзів. По життю був оптимістом, постійно посміхався і жартував. Я ніколи не забуду цієї посмішки. Був хорошим чоловіком і батьком. Любив свого маленького сина і старався зробити все, щоб у нього було щасливе дитинство. Коли Сергію дали відпустку, 18 вересня 2022, ми одружились, але, на жаль, у шлюбі пробули зовсім мало. Ми відсвяткували день народження нашого сина і думали, що ще скільки всього попереду чекає нас у житті, але в один день все змінилось... І ця проклята війна назавжди забрала в мене коханого чоловіка, а в дитини – люблячого батька. Тепер він назавжди залишиться у наших серцях та думках. Нам дуже сильно його не вистачає. Спочивай з миром, наш Герой. Вічна пам'ять», – розповіла дружина полеглого бійця Наталія.

Жанна Богданова:

В історію нашої української землі вписано ім'я простого хлопчика з нашого селища - Сергія Болгарчука. Ріс у нас на очах. Був веселим шкідливим хлопчиком, а став Героєм! Не побоявся піти на жахливу війну де дійсно вбивають, а не граються, як в дитинстві в ,,війнушку". Ми будемо тебе пам'ятати Сергій! Твій син буде тобою гордитися!

 

ВЛАСНІ СПОГАДИ  СЕРГІЯ  БОЛГАРЧУКА  ПРО  ВІЙНУ

4 лип. 2022 р.

128 бригада в обличчях #50: Сергій, бойовий медик, солдат

Оновлено: 13 груд. 2022 р.

 

«Мені довелося добиратися за пораненим 7 кілометрів у спорядженні вагою понад 30 кілограмів…»

– Після початку війни я два тижні ходив у військкомат, щоб потрапити в ЗСУ. Знаю, що так робили не всі, дехто навпаки – ховався від мобілізації в підвалах. Але я не хотів, щоб мене вважали боягузом. Крім того, хочу, щоб мої рідні жили в Україні, а не в «русскому мірі».

 

Мене не хотіли брати в армію через відсутність бойового й армійського досвіду. Нарешті після наполягань запропонували стати бойовим медиком, і я погодився. А після посиленої медичної підготовки потрапив у 128 бригаду.

 

Спочатку командири не відпускали на бойові виїзди, казали – молодий, зелений, ще навоюєшся. Я був у медпункті, до нас довозили поранених, котрих я супроводжував до госпіталю. Але затим ми поміняли позицію – наші підрозділи відкинули росіяни, просунулися вперед і мені дозволили бойові виїзди.

 

За останні кілька днів на нашій ділянці було п’ятеро поранених – бійці, просуваючись вперед, підривалися на ворожих мінах. Троє хлопців отримали легкі й середні поранення – їм трохи посікло осколками ноги, руки й тулуби, дехто навіть самостійно вийшов у безпечне місце. А двоє були у важкому стані, їм відірвало по нозі.

 

Коли надійшов перший виклик, ми з головним сержантом добиралися на місце сім кілометрів. При тому, що мій бронежилет важить 16, а медичний рюкзак – 15 кілограмів.

 

Важкопораненому хлопці наклали джгут, але нога все ще кровоточила, тому мені довелося накласти ще один – вище. Поки з гілок майстрували носилки, я зупинив кровотечу, вколов знеболююче й допоміг іншому пораненому. Затим обох понесли кілька кілометрів до машини. По дорозі важкий поранений періодично непритомнів, і щоб приводити його до тями, я говорив із ним, стискав руку, не давав заплющувати очі. Потім обох забрала машина й доставила в госпіталь. Важчому пораненому довелося ампутувати стопу, але він залишився живий – це головне.

 

Наступного дня ситуація повторилася – знову двоє поранених, у одного з яких міною відірвало стопу. Той, що важчий, був при свідомості, він говорив і поводився адекватно, просто кричав, що дуже боляче. Їх теж доставили в госпіталь. Усі п’ятеро поранених вижили. Я потім аналізував свої дії і хоча як правило самокритичний до себе, вважаю, що зробив усе правильно.

 

Дома, на Кіровоградщині, мене дуже чекають рідні й близькі. Усім нам хочеться якнайшвидше повернутися, але повернемося додому після перемоги!

 

 


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь