СПОРАН АНДРІЙ СТЕПАНОВИЧ
СПОРАН
АНДРІЙ СТЕПАНОВИЧ
08.02.1994 – 15.02.2024
Андрій Степанович Споран... Його життєва дорога розпочалася 8 лютого 1994 року в затишному селі Стратіївка, що на Вінниччині. З 2011 року його домом стало Завалля, де він жив у любові та турботі мами Оксани Станіславівни та молодшої сестрички Насті.
Доленосна зустріч з його коханою Іриною відбулася у віртуальному просторі. Їхні серця знайшли одне одного в мережі, і віртуальна симпатія швидко переросла у глибоке почуття. Закохані зустрічалися, ділилися мріями та будували спільні плани. Проте їхні романтичні миті були перервані призовом Андрія на строкову військову службу, яку він проходив у Дніпрі. Ірина вірно чекала свого коханого, підтримуючи зв'язок щоденними дзвінками та ніжними листами. Їхнє кохання витримало випробування відстанню, і невдовзі вони стали однією родиною.
9 серпня 2019 року Андрій зробив свідомий вибір справжнього патріота – підписав контракт зі Збройними Силами України. Він добровільно став на захист рідної землі, бо не міг стояти осторонь, коли Батьківщина в небезпеці. З того часу війна стала його щоденною реальністю, сповненою болю та випробувань. Він не раз бачив жахіття на передовій, але його дух залишався незламним. Стомлений, але нескорений Воїн з глибокою вірою промовляв: «А хто, якщо не ми? Така вже наша доля – захищати Україну».
Андрій служив доблесно та вірно, з надзвичайною відповідальністю ставлячись до виконання кожного бойового завдання. Його мужність та рішучість не раз рятували життя бойових побратимів. За виявлену відвагу та вірність військовій присязі він був відзначений високими нагородами: медалями «Операція Об’єднаних сил. За звитягу та вірність», «За участь в антитерористичній операції», «Ветеран війни - Учасник бойових дій», нагрудним знаком «Учасник АТО». Неодноразово отримував поранення, але щоразу знаходив у собі сили повертатися до своїх бойових товаришів, демонструючи неймовірну силу духу та відданість побратимству.
Свій 30-й день народження, 8 лютого 2024 року, Андрій зустрів не за святковим столом, а в холодних окопах під безперервними ворожими обстрілами. Попри всі жахіття війни, він залишався надзвичайно позитивною, доброю, щирою та відповідальною людиною. У його серці жила світла мрія про мирне майбутнє, про повернення до затишного сімейного гніздечка, про дитячий сміх у власному домі. Він мріяв про дітей, про довге та щасливе життя поруч з коханою Іриною. Але безжальна війна в одну мить відібрала у нього всі ці сподівання…
15 лютого 2024 року, виконуючи свій військовий обов'язок, вірний військовій присязі та Українському народу, захищаючи його до останнього подиху, в бою за волю та незалежність України, солдат-навідник 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону Споран Андрій Степанович загинув внаслідок артилерійського обстрілу противника поблизу Курдюмівки, що на Донеччині.
Ніщо не може зрівнятися з цінністю людського життя. Саме цю найдорожчу жертву приносять наші воїни, виборюючи мирне майбутнє для нашої країни та для кожного з нас. Ми ніколи не повинні забувати про їхній подвиг…
Відважного сина України, нашого мужнього захисника, хороброго воїна та справжнього патріота – Спорана Андрія Степановича – з усіма військовими почестями поховали 21 лютого 2024 року у рідній для його мами Веселівці Теплицької громади, що на Вінниччині.
Андрій назавжди залишиться в пам'яті всіх, хто його знав, як прекрасна людина, вірний друг і побратим, свідомий громадянин та мужній захисник. Попереду у нього мало бути ціле життя…
Герої не вмирають, вони живуть вічно – у наших серцях... Вічна пам'ять Герою! Слава Україні!
